Валентин Красногоров

 

 

 

 

 

 

 

 

Фуршет після прем’єри

 

Чорна комедія у двох діях

 

 

Переклад з російської - Театр-студія "Хочу" Національного університету "Львівська політехніка"

 

 

ВНИМАНИЕ! Все авторские права на пьесу защищены законами России, международным законодательством, и принадлежат автору. Запрещается издание и переиздание пьесы и ее перевода, размножение, публичное исполнение, перевод на иностранные языки, внесение изменений в текст пьесы при постановке без письменного разрешения автора.

 

УВАГА! Всі авторські права на п'єсу захищені законами Росії, міжнародним законодавством і належать автору. Забороняється її видання та перевидання, розмноження, публічне (прилюдне) виконання, переклад на іноземні мови, внесення змін до тексту п'єси під час вистави без письмового дозволу автора.

 

 

 

Контакты с автором:

Тел. 8-812-699-3701; 8-812-550-2146

         7-951-689-3-689 (моб.)

e-mail:         valentin.krasnogorov@gmail.com

http://krasnogorov.com/

 


 

 

 

 

Об авторе

 

Ім'я Валентина Красногорова добре відоме шанувальникам  театру Росії та багатьох країн за рубежем.  Його п'єси  «Кімната нареченої», «Собака», «Лицарські пристрасті», «Принади зради», «Кохання до втрати пам'яті», «Укожного своя зірка», «Сьогодні або ніколи»,     «Давай займемся сексом», «Побачення по середам», та інші, поставлені більше, ніж у 200 театрах, тепло зустрічені критикою í глядачами. Книга письменника «Чотири стіни í одна пристрасть»  про суттєвість драми як виду літератури заслугувала високу оцінку діячів театру. Над виставами його п'єс працювали такі видатні режисери, як Георгій Товстоногов,  Лев Додін, Роман Віктюк.

Валентин Красногоров – доктор технічних наук,  автор монографій í статей по своїй спеціальності.  Í якщо при цьому він займається драматургією, то це свідчить про те, що йому є про що сказати своїми п'єсами. З однаковою майстерністю він створює багатоактні í одноактні п'єси різних жанрів – комедії, драми, трагедії. Напруга í конфлікти його п'єс вирішуються за допомогою живого діалогу í стрімкої дії. Автор використовує парадоксальні ситуації í незвичайні сюжети, щоб залучити читачів í глядачів  у світи, створені його уявою. Гостра сатира, тонке почуття гумору, гротеск, абсурд, ліризм, глибоке проникнення у натуру людини – ось головні риси творів Красногорова.

П'єси драматурга міцно утримуються в репертуарі театрів, витримуючи сотні вистав. Критики відзначають, що «п'єси Краснгорова легко перетинають кордони» í що вони «належать до кращих сучасних п'єс».  Багато з них перекладено на іноземні мови, поставлені в театрах, на радіо í телебаченні різних країн ( Австралії, Албанії, Англії, Болгарії, Німеччини, Індії, Монголії, Польщі, Румунії, Словаччини, США, Чорногорії, Чехії), отримали призи на зарубіжних театральних фестивалях, зокрема  «Приз за кращу драматургію» í «Приз глядачів». Красногоров виступає також як прозаїк í публіцист, автор статей про театр í драматургію, повістей, оповідань та есе, опублікованих в різних виданнях.

Валентин Красногоров – член Спілки письменників та Спілки театральних діячів Росії. Його біографію включено до престижних довідників світу:  Whos Who in the World  (США),  International Whos Who in the Intellectuals  (Англія, Кембридж) та ін.

 


 

 

 

 

 

 

 

 

ДІЮТЬ

Отелло

Яго

Кассіо

Льодовіко

Дездемона

Емілія

Бянка

 


 

 

 

 

ДІЯ ПЕРША

 

Спальня Дездемони в замку Отелло, головнокомандуючого на Кіпрі. В глибині сцени ліжко з напівзадертим пологом і балдахіном, ближче до авансцени стіл і кілька стільців. Артисти в костюмах епохи Відродження грають знамениту фінальну сцену шекспірівського шедевру. Вона може здатися дещо довгою для нашої п'єси, але необхідність цього стане очевидною пізніше. Дездемона в красивій нічній сорочці прибирає на ніч перед дзеркалом своє розкішне золотисте волосся. Емілія допомагає їй.

 

Дездемона.

Емілія, боюся мені не заснути,

Передчуття біди мене турбує.

 

Емілія.

Ось, тут напій з цілющих трав,

Він принесе вам сон.

 

Дездемона. (П'є)

Спасибі, дорога.

 

Емілія.

Прощайте, пані. На добраніч.

Емілія виходить. Входить Отелло.

 

Отелло.

Чи ви молились на ніч, Дездемоно?

 

Дездемона.

Так, пане мій.

 

Отелло.

Якщо у вас іще такий є гріх,

Якого вам не відпустило небо, -

Моліться швидше.

Душі, ще не готової до смерті,

Вбивати не хотів би.

 

Дездемона.

Вбивати ви сказали?

Та ж я нічим не винна перед вами...

 

Отелло.

Подумай про свої гріхи.

 

Дездемона.

Мої гріхи – любов моя до вас.

 

Отелло.

Мовчи, ні слова!

 

Дездемона.

Я мовчу. Що сталось?

 

Отелло.

Ту хустку, що любив я й дав тобі,

Дала ти Кассіо.

 

Дездемона.

О ні, клянусь! Клянусь душею!

 

Отелло.

Небом присягаюся, що бачив

Мою хустину я в руках у нього!

О ти, облудна жінко!

 

Дездемона.

То він її знайшов; ніколи я

Йому її не дарувала.

Хай сюди він прийде й скаже правду сам.

 

Отелло.

Не скаже вже! Заткнули рота!

Вже про це подбав мій чесний Яго.

 

Дездемона.

О горе! Наклеп зведено на нього, і я загинула...

 

Отелло.

Згинь, повіє!..

 

Дездемона.

Убийте завтра, дайте ніч прожити!

 

Отелло.

Ти ще пручатися?

 

Дездемона.

Хоч півгодини!

 

Отелло.

Почато справу – нащо відкладати?

 

Дездемона.

Дозвольте прочитать молитву...

               

Отелло.

Пізно, пізно.

(Душить її.)

 

Дездемона.

О боже, боже!

 

Емілія. (За сценою.)

Синьйоре! Гей! Синьйоре!

 

Отелло.

Що там за шум? Не вмерла?...

Ще не вмерла?

Хоча й жорстокий, все ж я милосердний,

Не хочу я щоб мучилась ти довго...

(Заколює Дездемону і кидає її за завісу.)

 

Емілія. (Вриваючись.)

О генерале добрий, там сталося огидне вбивство.

 

Дездемона.

Ох без вини убито, без вини...

 

Емілія.

Мій боже! Хто це скрикнув?

 

Отелло.

Хтось скрикнув? Де?

 

Дездемона.

Я умираю без вини...

 

Емілія.

Це голос пані! Та хто ж вам заподіяв смерть?

На допомогу! Допоможіть!

(Кидається за полог ліжка до Дездемони.)

 

Дездемона (Слабким голосом, за пологом.)

Безвинно умираю.

 

Отелло.

Це я її убив.

Вона була невірна, тягалась з Кассіо.

Спитай у свого чоловіка.

Яго перший про це мені сказав,

Бо він людина надто чесна.

 

Емілія.

Як поглумилася з кохання підлість!

Мій чоловік сказав вам, що синьйора була невірна?

 

Входять Яго, Кассіо, Бянка і представник венеціанського дожа Людовіко.

 

Людовіко.

У чому справа, генерале?

 

Емілія.

Якщо ти чоловік – падлюку викрий!

Він каже – наклепав ти на дружину,

Сказав, що зрадила вона його.

Я знаю – ти цього не говорив.

 

Яго.

Сказав йому, що думав, і не більше,

Ніж сам він визнав за ймовірну зраду.

А ти язик свій прикуси!

 

Емілія.

Не прикушу! Я мушу говорити!

Моя синьйора у постелі мертва!

 

Всі вражені.

 

Отелло.

Чого всі дивитесь? Усе це правда!

 

Емілія.

О, нерозумний мавре!

Ту хустку, що згадав ти, я знайшла,

І чоловікові дала, бо він

Так часто й наполегливо просив

Щоб я її для нього вкрала.

 

Яго.

Ти брешеш, погань!

 

Емілія.

Ні, не брешу! Клянуся небом!

 

Отелло.

Невже громи на небі лиш для того,

Щоб в час грози гриміти?

Нечестивцю!

 

Отелло намагається заколоти Яго, але Кассіо обеззброює мавра. Яго вбиває Емілію і бігає по сцені, намагаючись втекти. Кассіо і Людовіко хапають Яго і зв'язують йому руки.

 

Емілія.

Прошу вас, покладіть мене найближче до синьйори... (Вмирає)

 

Касіо.

Ви, Льодовіко, як посланник дожа

Розпорядіться, як нам діяти.

Ми всі вам підкоряємося, сеньйоре.

 

Людовіко.

О ти, Отелло! Той, що був колись

Таким героєм, а тепер попався в тенета клятого раба!

Ви з ним змовлялись Кассіо убити?

 

Кассіо.

Я приводу вам не давав ніколи.

 

Отелло.

Як, Кассіо, потрапила до вас, ця хустка,

Що належала дружині?

 

Кассіо.

Знайшов її я у своїй кімнаті;

А Яго нам признався сам,

Що він її навмисне нам підкинув

Аби якоїсь досягти мети – і він її досяг.

 

Бянка.

Вірно, так і було.

 

Кассіо. (Показуючи на Бянку.)

Якщо б я знав, чия це хустка,

Невже наважився б її подарувати

Цій куртизанці, щоб вона

Її відкрито з радістю носила

При всіх?

 

Отелло.

О дурень я! О, дурень!

 

Людовіко.

Отелло, усунутий з посади!

Ви з нами підете з покаїв цих.

 

Кассіо з мечем стає біля Отелло.

 

Отелло.

Стривайте-бо! Ще слово мовити вам хочу!

Одного разу побачив я, як турок вбив венеціанця

І зневажив сенат.

Вхопив я пса-обрізанця за горло

І заколов його – отак!

(Заколюється.)

Всі вражені.

Я цілував тебе, коли вбивав...

(Падає на Дездемону)

Цілуючи тебе, я смерть прийняв!

 

Людовіко.

Кривавий час!

    

Кассіо.

Яка душа велична.

 

Падає на ліжко і вмирає. Людовіко закриває полог. Кінець вистави "Отелло". Завіса, оплески.

Вся трупа виходить на добре зрежисовані поклони. Оплески, квіти, вторинний вихід. Потім актори викликають режисера (він же грає Льодовіко). Нарешті, оплески стихають. Передбачається, що глядачі розходяться, і завіса опускається. Артисти обнімаються, цілуються, вітають один одного. Одним словом, звичайний кінець прем'єрного спектаклю. Всі, крім Отелло і Яго, залишають сцену. Отелло - великий, добродушний, трохи незграбний "ведмідь". Актор, який грає Яго, розумний, холоднокровний.

 

Отелло. Виконавців головних ролей режисер просив після спектаклю не йти. Тобі передавали?

Яго. Так, я знаю. Буде обговорення та фуршет.

Отелло. Краще б тільки фуршет, без обговорення.

Яго. Природно. Але хіба наш Льодовіко обійдеться без того, щоб знову нас повчати і наставляти?

Отелло. Хай собі базікає. Ми будемо слухати та їсти. По правді кажучи, я не проти трошки розслабитися. Адже прем'єра! Треба відсвяткувати.

Яго. (Хмуро.) А я не проти навіть як слід напитися.

Отелло. Ти чимось засмучений?

Яго. Ні, з чого ти взяв?

Отелло. У тебе якесь дивне обличчя.

Яго. Нормальне обличчя.

Отелло. Все через неї? (Киває кудись у глиб сцени.)

Яго. (З сухим подивом.) Кого ти маєш на увазі?

Отелло. Я запитав просто так.

Яго. А я тобі просто так відповів.

 

Входить Людовіко, режисер вистави. Він вже не дуже молодий. У його мові і манері відчувається звичка розпоряджатися, яку він пом'якшує доброзичливим тоном.

 

Людовіко. Ну, що ж, друзі, ще раз вітаю з прем'єрою. (Потискує руки акторам.)

Емілія. (Входячи.) Робочі сцени запитують, чи треба прибирати постіль та інші декорації.

Людовіко. Ні, завтра ми знову граємо "Отелло". Нехай все залишається на місці.

Емілія. Тоді я скажу, щоб вони йшли додому. (Виходить)

Людовіко. Давайте поговоримо трохи про сьогоднішню виставу.

 

Під час подальшого діалогу входять Емілія і Бянка, несуть з собою пакети з закускою, пляшки, тарілки та інше, що потрібно для імпровізованого фуршету. Вони розстилають скатертину і починають накривати на стіл.

 

Яго. Може, відкладемо розмови на завтра, а зараз просто вип'ємо?

Людовіко. Завтра ми обговоримо все детально, а зараз я скажу буквально два слова, так би мовити, по гарячих слідах. Все одно наші пані ще не накрили стіл.

Яго. Подивіться на Віктора, адже він ледве тримається на ногах від втоми.

Людовіко. Я двадцять разів говорив: поки ви репетируєте, забудьте, що Отелло звати Віктором, Дездемону - Веронікою, а Кассіо - Марком. Ви повинні весь час називати один одного тільки сценічними іменами, щоб повністю вжитися в роль і в спектакль. Це мій метод.

Яго. От я й кажу: подивіться на Отелло: він ледве тримається на ногах.

Отелло. Та ні, я нічого.

Людовіко. Ось бачите: він у нас молодцем. До речі, Отелло, ти був сьогодні в ударі. Молодець.

Отелло. (Соромливо.) Спасибі.

Людовіко. Проте, як завжди, тебе захльостує темперамент. Втрачаєш контроль над собою.

Отелло. Я знаю. Мене завжди заносить.

Яго. Але, з іншого боку, як же Отелло може бути без темпераменту?

Людовіко. Я знаю, ви з ним друзі, і ти завжди за нього заступаєшся, але зараз він у цього не потребує.

Яго. Вибачте, я забув, що обговоренням у нас називається, коли говорите ви один.

Людовіко. До речі, Яго, твоя гра, на жаль, поки що далека від досконалості. Взяти хоча б останню сцену. Ти повинен був нам показати страх викриття, злість за провал ретельно продуманої інтриги, сором від свого вчинку ... А що ми побачили? Підстрибування і мляві вигуки? Ти явно думав про щось інше. Треба менше метушитися, більше грати внутрішньо, а не візуально.

Яго. У цій сцені я не хотів тягнути ковдру на себе. Адже вся увага глядача має бути віддана Отелло.

Людовіко. Ти не правий! Для мене головний герой цієї п'єси якраз не Отелло, а Яго. Згадаймо, з чого починається п'єса. З появи Отелло? Ні. З монологу Дездемони? Ні. Вона відкривається сценою Яго. Цю п'єсу завжди грають як трагедію Отелло, але не менш трагічний і Яго. Хоробрий, розумний, вірний солдат не може перенести, що його черговий раз обійшли, віддавши пост командувача негру, а посаду заступника якомусь легковажному красивому щиглику Кассіо, тому він й вигадує хитрий план, щоб убити відразу двох зайців: розпалює ревнощі Отелло до Кассіо, з тим щоб їх пересварити і погубити обох. І Яго вступає на шлях, який погубить і його дружину, і Родріго, і Отелло, і Дездемону, і його самого. Для мене це, перш за все, трагедія не ревнощів, а заздрості.

 Отелло. (Він, як і Яго, слухав не дуже уважно.) До речі, де Кассіо?

Яго. Напевно наш красень роздає біля службового входу автографи прихильницям. Зараз прийде.

Людовіко. Так от, я й кажу: заздрість - ось що рухає світом. Ми не заздримо якому-небудь Рокфеллеру з його мільярдами, тому що ми його не знаємо і він від нас далеко, але заздримо навіть у дрібницях тим, хто з нами поруч. Чому мій товариш по службі отримує на дві копійки більше, хоча я працюю нітрохи не гірше і не менше? Чому у мого сусіда шикарніше помешкання? Чому у мого приятеля краща машина? Ось що не дає нам спокою і штовхає нас на погані вчинки, аби бути першими в своєму оточенні.

Яго. Що тут дивного? Ще Цезар сказав: "Краще бути першим на селі, ніж в місті другим".

Отелло. Що стосується мене, я нікому не заздрю. Правда, чужі успіхи мене завжди дуже пригнічують.

Людовіко. Ось до цього я і веду. Ми живемо в час конкуренції. Людина людині ворог. Всі ми інстинктивно побоюємося оточуючих і не довіряємо навіть друзям. Агресія смутно таїться в кожному з нас і раз у раз виплескується назовні. Ось про це і поставлений мій спектакль.

Яго. Наш спектакль.

Людовіко. Так-так, звичайно. Наш.

Входить Кассіо. Він гарний, ніжний, легкий і невимушений в спілкуванні.

Кассіо. Я не спізнився?

Яго. Ні, ми ще не почали.

Людовіко. Як "не почали"? Ми вже давно обговорюємо спектакль.

Яго. (Не без іронії.) Я мав на увазі не обговорення, а фуршет.

Людовіко. Ах, так, вірно. Адже ми зібралися тут, щоб відзначити прем'єру. Дівчата, що там у вас?

Бянка. Все готово, можна сідати.

Всі сідають навколо столу. Людовіко з келихом тримає слово.

Людовіко. Ну що ж, друзі, вип'ємо за успіх вистави і побажаємо їй довгого життя.

Отелло. За успіх! Це головне в житті актора!

Бянка. А ще головніше - в житті жінки.

Всі цокаються, п'ють, закушують.

Отелло. (До Кассіо.) Марк, дай закурити.

Людовіко. Що це за "Марк, дай закурити"? Я ж казав: звикайте бачити один в одному не артистів, а справжніх живих героїв у плоті. Краще було сказати: "милий Кассіо, дозволь мені попросити солоденький дим сигар твоїх покуштувати" або що-небудь в цьому дусі.

Кассіо. (Піднімається з келихом в руках.) Я приношу вибачення за те, що не був на обговоренні. Ймовірно, не все ще у нас вийшло, критикувати можна і треба кожного з нас. Але головне - ми перемогли, а переможців не судять. Ось я й пропоную тост - за перемогу!

Всі з ентузіазмом приєднуються до тосту. Атмосфера стає явно тепліше й невимушеною.

Людовіко. Хто ще хоче сказати?

Бянка. А давайте оголосимо конкурс на кращий тост.

Яго. Найкращий тост - це найкоротший. Ми вже наговорилися на сцені, дуже хочеться просто випити.

Отелло. (З келихом в руках.) Тоді дозвольте мені. Театр - це храм мистецтва, він з'єднав нас в одну велику родину. Я хочу випити за нашу благородну професію, за акторське братство.

Актори дружно підтримують тост.

Людовіко. Ось, Кассіо сказав тут, що переможців не судять. Так, прем'єра пройшла з успіхом, і все-таки в бочці меду не обійшлося і без ложки дьогтю. І я як режисер хочу злегка закінчити обговорення вистави. Про ролі Отелло і Яго ми вже говорили. Ти, Кассіо, був непоганий, але аж надто милувався самим собою. Ти все-таки повинен пам'ятати, що граєш воїна, заступника головнокомандуючого, а не улюбленця жінок.

Кассіо. А чому вояк не може бути улюбленцем жінок?

Людовіко. Тепер Людовіко ... Втім, роль Людовіко грав я.

Яго. І, зрозуміло, бездоганно. Краща, я б сказав, центральна роль вистави. Просто дивно, що п'єса називається "Отелло", а не "Людовіко".

Людовіко. Твоя іронія недоречна. Ти добре знаєш, що я не актор, а режисер. До того ж, цю епізодичну роль я грав випадково, оскільки її виконавець захворів.

Яго. Не прибіднюйтесь. Хоча ви, виголосили всього лиш дві чи три фрази, але відразу стало зрозуміло, що ви природжений актор, і зовсім не режисер.

Людовіко. (Не реагуючи на репліку Яго відповіддю, звертається до жінок.) До тебе, Еміліє, у мене претензій немає. Ти, Бянко, була просто чарівна. От ким я незадоволений, так це Дездемоною. Я ще в антракті виголосив їй догану. До речі, а де вона? Чому її тут немає?

Актори оглядаються на всі боки. Дійсно, Дездемони немає, і всі помітили це тільки зараз.

Емілія. Напевно, вона переодягається.

Людовіко. Піди, глянь, будь ласка.

Емілія виходить. Людовіко продовжує.

Взяти, наприклад, хоча б її останні слова: "безвинно вмираю". Я вже сто разів їй казав, що це найефектніша її репліка. Коли вже всі думають, що Дездемона випустила дух, вона раптом висовується з-під покривала, бліда, з розпущеним волоссям, тихо стогне "безвинно вмираю" і падає. А вона просто промлямляла щось якимось не своїм голосом так, що публіка майже нічого не почула! На що це схоже? Убита кінцівка вистави. Це неприпустимо.

Яго. Ви краще зробіть це зауваження їй самій, коли вона прийде.

Людовіко. І зроблю, не турбуйся.

Яго. Чи не боїтеся?

Людовіко. Що ти весь час мене підколюєш? Я знаю твою улюблену фразу: "Я б поставив спектакль по-іншому". Так ось що я тобі скажу: всі знають, як не треба ставити виставу, але ніхто не знає, як треба ставити її.

Емілія. (Повертаючись.) Її гримерка порожня.

Бянка. І на поклони вона не вийшла.

Кассіо. Наша примадонна знову чимось незадоволена.

Отелло. (Людовіко.) Очевидно, вона образилася на догану, яку ви оголосили їй в антракті.

Кассіо. (Не без єхидства.) І завтра вона піде скаржитися на вас директору.

Людовіко. (Занепокоєно.) Але це була зовсім не догана ... Лише зауваження, і зроблена в дуже тактовній формі.

Яго. Ось це ви і скажете директору, коли він вас викличе.

Кассіо. Або коли вона вас викличе.

Людовіко. Бянко, пошукай, будь ласка, Вероніку. Незручно продовжувати святкувати прем'єру без неї. Вона образиться.

Яго. Не Вероніку, а Дездемону. (З іронічною повчальністю.) Адже це ваш метод.

Людовіко вважає за краще не реагувати. Бянка виходить. Пауза.

Кассіо. Ви не нервуйте. Коли вона вас викличе, ви вибачитеся перед нею і директором в дуже тактовної формі, і вона вам пробачить.

Людовіко. (Знервовано.) Плювати я хотів на директора і цю його примхливу коханку. Я не маю наміру без кінця потурати її примхам.

Яго. На вашому місці я б не став говорити такі слова при свідках.

Бянка повертається.

Бянка. Її ніде не видно.

Людовіко. А ти питала вахтера?

Бянка. Вахтер спить.

Людовіко. Розбуди його і запитай, чи не бачив він її.

Бянка виходить. Пауза. Людовіко явно нервує.

Кассіо. Поки Бянка шукає нашу незрівнянну Дездемону, я для розваги пропоную вам розгадати жартівливу шараду: перша частина слова - невелика чоловіча компанія, друга частина - шиплячих буква, а всі разом - тканина. Що це таке?

Отелло. У мене мізки зараз не налаштовані на шаради. Давай викладай одразу відповідь.

Кассіо. Ти, Яго, теж не здогадався?

Яго знизує плечима. Кассіо урочисто проголошує.

"Трикотаж"!

Отелло. Чому "трикотаж"?

Кассіо. "Ж" - це шиплячі, а три коти - це невелика чоловіча компанія. Так от, нас тут як раз троє чоловіків, і я пропоную випити за нашу невелику чоловічу компанію.

Отелло, Яго і Кассіо із задоволенням цокаються і п'ють.

Людовіко. А мене ви за чоловіка не вважаєте?

Яго. Ви по положенню настільки вищий від нас, що ми не сміємо включати вас у свою компанію.

Бянка повертається.

Людовіко. Ну? Де ти пропадала?

Бянка. Розтормошувала вахтера. За його словами, Дездемона пішла разом з усіма.

Людовіко. Поклич його сюди.

Бянка. Він теж пішов додому і просив передати вам ключі.

Людовіко. (Беречи ключі.) Що ж, велика артистка має право поступати по-своєму. Талант спокутує все. Давайте вип'ємо за нашу знаменитість.

Емілія. Із задоволенням. Прекрасна актриса і чудова людина.

Отелло. Цікаво все-таки, чому вона пішла.

Кассіо. Ми зібралися тут, щоб святкувати, а не говорити про Дездемони. Пішла і пішла. У мене пропозиція: давайте більше не повертатись до цієї теми.

Людовіко. Правильно.

Отелло. Домовилися.

Яго. (Кассіо.) Дарма ти це запропонував.

Кассіо. Чому? Ти хочеш, щоб ми зациклилися на Дездемоні?

Яго. Зовсім ні. Але домовлятися про це не варт було. Знаєш притчу про те, як одній людині наказали протягом години не думати про мавпу? До цього він взагалі не думав про мавп, але після заборони вже мимоволі думав тільки про неї.

Кассіо. Ти маєш рацію. Постараємося забути про нашу мавпу без жодного вмовляння. Просто будемо пити і веселитися з нашими чарівними дамами. (Цокається з Бянкою.)

Бянка. Перестаньте говорити про мавпу. Це негарно.

Кассіо. Більше не буду. Але я найбільше за всіх шкодую, що Дездемона не з нами: у нашій гулянці не вистачає жінок. Вас тільки двоє, а нас, чоловіків, троє. (Глянувши на Людовіко.) Тобто я хотів сказати "четверо".

Емілія. Нічого, кожна з нас варта двох.

Кассіо. У тому сенсі, що кожна з вас готова взяти на себе двох чоловіків?

Бянка. Якщо треба буде, то можна і більше.

Яго. Ого! Смілива заявка.

Отелло. Ось я і пропоную - випити за наших прекрасних жінок.

Людовіко. І, до того ж, чудових актрис.

Кассіо. За вашу красу, чарівність і талант!

Традиційний ритуал: чоловіки піднімаються і п'ють стоячи, жінки залишаються сидіти.

Емілія. Тепер нам нічого не залишається, окрім як запропонувати тост за чоловіків.

Кассіо. Якщо вже жінки хочуть за нас випити, то в мене на цей випадок є для них сюрприз: справжній французький коньяк.

Отелло. Де ж він?

Кассіо. Прихований. Зараз принесу.

Кассіо направляється в глибину сцени, проходить повз ліжко, відводить машинально ковдру, кидає погляд на ліжко, зупиняється, вдивляється і через кілька хвилин повертається до товаришів.

Отелло. Чому ти повернувся?

Кассіо не відповідає.

Яго. Що з тобою? На тобі лиця немає.

Кассіо. Там ... в ліжку ... Дездемона ...

Людовіко. Що "Дездемона"?

Кассіо. Нічого. Лежить.

Бянка. Спить, чи що?

Кассіо. Не знаю.

Людовіко. Бянко, піди подивися.

Бянка. Я боюся.

Людовіко. Чого?

Бянка. Не знаю. Просто боюся.

Людовіко. Еміліє, сходи ти.

Емілія. Не піду.

Людовіко. Теж боїшся?

Емілія. Сходіть краще ви самі. Що ви все нас посилаєте. Ви ж чоловіки.

Людовіко вагається.

Яго. Я не розумію - ви теж боїтеся, чи що?

Людовіко. Ні, але ... Заглядати в ліжко до жінки ...

Яго. Не кажіть дурниць. Це сцена, а не жіноча спальня.

Яго рішучими кроками прямує до ліжка і заходить за завісу. Він залишається там досить тривалий час, перш ніж з'являється знову. Усі напружено чекають, що він скаже.

Емілія. Ну що?

Яго. Вона мертва.

Загальний шок.

Людовіко. Ти впевнений? Вона справді мертва?

Яго. Мертвіше бути не може.

Отелло. Не може бути! Вона ж зовсім недавно була жива! Я ж тільки що її душив!

Яго. Боюся, що ти впорався з цим дуже успішно.

Отелло. Ти ці жарти відкинь.

Яго. Я не жартую.

Лодовико відправляється за ліжко і повертається пригнічений.

Людовіко. Так, вона мертва.

Отелло. Але чому?

Людовіко. Боюся, друже мій, ти знову дав волю своєму невгамовному темпераменту. Я ж тебе попереджав. Ти і вранці на репетиції ледь її не задушив.

Отелло. Та ні, я до неї лише ледь доторкнувся ...

Людовіко. Кажеш "Ледь" ... Подивися на свої ручища, і згадай, яке у жінки тендітне тіло.

Отелло. А може, у неї просто стався інфаркт? Вона весь час скаржилася на серце.

Людовіко. Не обдурюй себе, Отелло. У неї на горлі сині сліди від твоїх рук.

Бянка. Господи, що ж робити?

Яго. Особисто я відчуваю потребу випити.

Людовіко. Я теж.

Емілія. Я теж не проти.

Отелло. І я.

Яго. Кассіо, тягни свій коньяк.

Кассіо, ретельно обійшовши постіль на якомога більшій відстані, відправляється в глиб сцени.

Отелло. І все-таки я тут ні при чім.

Емілія. Слідство розбереться.

Кассіо приносить коньяк і розливає його у келихи.

Людовіко. Ну, за упокій душі, чи що?

Отелло за інерцією хоче цокнутись, але Емілія його зупиняє.

Емілія. (Строго, з докором.) Коли п'ють за упокій, не цокаються.

Отелло слухняно прибирає руку. Всі п'ють. Мовчання.

Отелло. Що ж тепер буде?

Кассіо. Ти не горюй. Вбивство ненавмисне, багато тобі не дадуть.

Отелло. Скільки, по-твоєму?

Кассіо. (Потискуючи плечима.) Не знаю ... Років п'ять, напевно.

Отелло. (В розпачі.) І це ти називаєш "не багато"?

Кассіо. Ну, це краще, ніж десять. Правда, треба ще довести, що вбивство не було навмисним.

Яго. Якщо пришиють навмисне вбивство, то дадуть і десять.

Отелло. Десять?! Десять років буквально ні за що?

Кассіо. А ти що думав? Яго, плесни мені ще ковток.

Емілія. А коньяк нічого.

Кассіо. Я ж казав - французький.

Бянка. Мабуть, подарунок шанувальниці?

Кассіо. Може бути.

Бянка. Від кого?

Кассіо. Я людина делікатна і чужих таємниць не видаю.

Отелло. І ви можете говорити зараз про якийсь коньяк? Як вам не соромно! До речі, налий і мені.

Людовіко. Я тобі ось що пораджу: якщо встигнеш, сховай до арешту гроші та цінні речі в надійне місце. А то, поки сидітимеш, твоя дружина вийде заміж, і залишишся ні з чим.

Отелло. Та ви що - з глузду з'їхали? Моя дружина не така.

Кассіо. З цього приводу є анекдот. Співкамерники запитають товариша: "Ти не боїшся, що за ті десять років, які ти повинен провести у в'язниці, твоя дружина може піти від тебе?" "Абсолютно не боюся. По-перше, вона порядна жінка, по-друге, вона мене дуже любить, по-третє, вона теж сидить".

Всі, включаючи Отелло, сміються.

Емілія. Я розповім інший анекдот, який доводить, що бувають жінки, здатні справді чекати свого чоловіка з ув'язнення. "Дружина прийшла на побачення з чоловіком та й каже: - До твого звільнення я підготую твій улюблений костюм у клітинку".

Всі сміються.

Бянка. Суддя запитує: "Підсудний, чому для вбивства дружини ви скористалися таким старомодним способом, як удушення, а не пістолет?" Той відповідає: "Я не хотів дітей будити".

Веселий сміх.

Отелло. (Теж сміється, але, усвідомивши нарешті, що справа стосується його самого, обриває сміх). Припиніть розповідати анекдоти. Мені зовсім не смішно. І я ні в чому не винен.

Кассіо. (Не може зупинитися.) "Обвинувачений, ви визнаєте себе винним?" - Запитує суддя. Обвинувачений: - "Мені потрібен час, щоб обдумати відповідь." Суддя: "Що ж, я сподіваюся, десяти років вам вистачить".

Вся давляться зі сміху.

Отелло. Вам смішно, а мене, може, вже завтра посадять.

Кассіо. Та ти не горюй. Час у в'язниці біжить непомітно. Десять років пролетять, як один день.

Яго. А наша Дездемона, напевно, вже в раю.

Емілія. Грає роль безгрішною жінки.

Бянка. І вже видивляється за новим коханцем.

Кассіо. Якщо сказати відверто, Отелло, ти зробив нам велику послугу. Ми, звичайно, дуже любили Дездемону, але, подумай сам: хіба справедливо, щоб за кожен спектакль вона отримувала більше, аніж всі ми, разом узяті?

Бянка. І все тому, що публіка, на думку директора, ходить в наш в театр тільки заради неї.

Емілія. Краще б він розповів, скільки грошей вінпросадив, щоб зробити з неї зірку. Їй дістається половина збору і вся слава, а нам... - безіменність стада.

Яго. Я помітив, Еміліє, що тебе в театрі найбільше засмучують не твої невдачі, а чужі успіхи.

Емілія. Можна подумати, що тебе радує успіх Людовіка.

Яго. Ти вважаєш цю виставу успіхом?

Емілія. Розумію, адже ти сам хотів бути постановником "Отелло", але Дездемона скасувала це рішення під приводом, що ти не режисер.

Людовіко. І вона була права.

Яго. Просто вона знала, що я не дам їй роль Дездемони.

Емілія. Не треба було з нею сваритися. Усі знають, яка у вас була пристрасна любов...

Яго. Може, хоча б один вечір ми обійдемося без пліток?

Людовіко. Я визнаю, що не все у виставі вийшло так, як хотілося б. Але хіба я винен, що на справді всім заправляла Дездемона?

Яго. Не треба було танцювати під її дудку.

Людовіко. Тобі легко говорити. Але тепер, слава богу, вона відкинула копита, і я перероблю виставу по-своєму! Тобто я хотів сказати не "слава богу", а ... як би це сказати ... Загалом, дуже шкода, що її немає.

Отелло. Мені все це видається якимось страшним сном. Адже ще якихось півгодини тому, коли ми грали фінальну сцену, вона була жива, як ото ми з вами, і тихенько шипіла мені, що я не повинен своєю грою відволікати від неї увагу публіки. Невже це так просто - була людина, і ось її вже немає?

Емілія. Всі під Богом ходимо.

Отелло. А мені весь час здається, що зараз вона вилізе до нас з-під покривала, і все буде по-старому.

Кассіо. Та не засмучуйся ти так ... Її вже і так не воскресиш.

Отелло. Та я не по ній побиваюсь, по собі. Тільки що все було в порядку, я добре зіграв прем'єру, розраховував на ролі в кіно, на телебаченні ... А що тепер? Тюрма і табір?

Емілія. Ти хоч пам'ятаєш, як ти її вбивав?

Отелло. У тому-то й справа, що ні. Я був у якомусь тумані. Тому й образливо: посадять, а невідомо, за що. Знав би, як справа скінчиться, задушив би її свідомо і зі смаком. Хоч би отримав задоволення. Ну, що вже тепер ... Викликайте міліцію.

Емілія. Краще піди туди з повинною сам. Тоді тобі дадуть менший термін.

Отелло. Ти думаєш?

Емілія. Звичайно ... Щиросерде визнання і каяття ... Сам розумієш.

Отелло. Ну що ж ... (Встає) Я одразу й піду. Краще жахливий кінець, ніж безкінечний жах. (Святково.) Мавр зробив своє діло, мавр може піти. Не згадуйте лихом.

Виходить на авансцену.

Прощай, спокій! Прощай, душевний світ!

Прощайте, армії в пернатих шоломах,

І війни - честолюбство хоробрих,

І ржущій кінь, і трубні гуркіт,

І флейти свист, і гучний барабан,

І царське прапор на парадах,

І полум'я битв, і честь перемог!

Прощайте, оглушливі гармати!

Кінець всьому - Отелло відслужив!

(В розпачі.) Ех, який артист гине!

Кассіо. (Кладе руку Отелло на плече). Послухай, мені спала на думку ідея, як тобі уникнути в'язниці.

Отелло. (З надією.) Правда?

Кассіо. Я просто подумав: може, тобі краще заколотись?

Отелло. Ти що, серйозно?

Емілія. Це краще, ніж до кінця життя гнити в ув'язненні. А так буде точно за Шекспіром. Ефектна кінцівка. Про тебе напишуть всі газети. "Смерть, гідна великого артиста".

Отелло. (Після короткого роздуму.) Ти права. Мабуть, я так і зроблю. У кого-небудь є кинджал?

Кассіо. Візьми той, яким ти зарізався на сцені.

Отелло. Той не годиться. Мені потрібен справжній кинджал, не бутафорський.

Бянка. Тут, на столі, є ніж, яким я різала ковбасу. Хороший, гострий. Візьми. (Дає ножа).

Отелло. (Пробуючи ніж.) Спасибі.

Бянка. Тільки потім його поверни, добре? Я ще не все нарізала.

Отелло. Добре. (Згадує мізансцену свого самогубства.) Як там було?

Вхопив я пса-обрізанця за горло...

Людовіко. (Перебиваючи.) Ти стояв не тут, а трохи правіше. І не забудь взяти себе за горло.

Отелло. Так, правильно. (Переходить на іншу частину сцени.)

Вхопив я пса-обрізанця за горло

І заколов його – отак!

Рука Отелло, готова перерізати горло, зупиняється. Обличчя його світлішає.

Ура! Я згадав!

Людовіко. Що ти згадав?

Отелло. Я її не задушив! Я її не задушив, а заколов!

Людовіко. Ну, і що з того?

Отелло. Ви хіба не пам'ятаєте? Вже після того як я її задушив, вона простогнала спочатку "Невинно вбили, без провини", а потім, після того як я її ще й заколов, вона сказала "безвинно умираю". Значить, вона ще була жива.

Людовіко. Однак зараз – вона мертва.

Отелло. Але я тут не при чому. Все! Я згадав... Коли я скінчив її душити, вона пошепки попросила мене не пом'яти їй нічну сорочку, тому що скоро виходити до публіки на поклони.

Людовіко. А сліди на шиї?

Отелло. Це від ранкової репетиції. Тоді я, дійсно, захопився.

Кассіо. Задушив, заколов - яка різниця.

Отелло. Вибач, бутафорським кинджалом не заколеш. Він з картону, ти добре знаєш.

Кассіо. А звідки ми знаємо, що твій кинджал був бутафорським?

Отелло. А яким же ще? Ось, дивіться. (Виймає з піхов кинджал і дає його Кассіо.)

Кассіо. (Пробуючи лезо.) А кинджал-то справжній.

Кассіо з розмаху кидає кинджал на підлогу. Вістря клинка встромляє в дерево. Всі запитливо дивляться на Отелло, який вражений більше за всіх.

Отелло. Не може бути. Я її не заколював.

Пауза.

Людовіко. Зараз перевіримо. Хто хоче оглянути тіло?

Яго. Тільки не я.

Бянка. А я взагалі боюсь небіжчиків.

Кассіо. Якщо оглянути тіло, я згоден.

Емілія. Можна подумати, що за життя ти його не бачив.

Кассіо. Уяви собі, що ні.

Емілія. Мені здавалося, що ця радість була доставлена всім чоловікам у театрі.

Яго. Еміліє, перестань базікати.

Людовіко. Еміліє і Кассіо, ходімо зі мною.

Лодовико прямує за завісу. Емілія і Кассіо неохоче йдуть за ним. Через деякий час усі троє повертаються.

Отелло. Ну?

Людовіко. Уяви собі: є й ножова рана, і кров. Причому кров справжня, а не журавлинний сік.

Отелло. Мені цю справу не приписуйте. Я її не задушив, це головне. А завдати удару ножем міг кожен з вас.

Людовіко. Що значить, "кожен з нас"?

Отелло. А то й означає.

Пауза.

Людовіко. Що ж, давайте розберемося. Згадаймо, хто де був і хто що робив у фінальній сцені.

Яго. Боюся, синьйоре Людовіко, що нам цей вечір спогадів нічим не допоможе. Фінальна сцена поставлена вами настільки невдало, що зрозуміти в ній що-небудь буде неможливо.

Людовіко. (Непривітливо.) Ти, звичайно, поставив би її краще.

Яго. Поза всяким сумнівом. У вас актори без будь-якого сенсу ганяли по сцені, викрикуючи і вимахуючи руками, і все це ви називаєте режисурою.

Людовіко. Я зробив цю картину дуже динамічною для того, щоб передати схвильованість персонажів, а не для того, щоб проводити за нею слідчий експеримент.

Кассіо. До речі, ще один анекдот? У суді слухається справа про згвалтування. Прокурор оголошує: "Потерпіла вимагає проведення повторного слідчого експерименту!"

Людовіко. Кассіо, вгамуйся. Давайте спокійно розберемося, хто що робив на сцені, після того як Отелло задушив Дездемону.

Отелло. Знову? Я ж кажу - я її не задушив!

Людовіко. Заспокійся, я кажу це в театральному сенсі.

Отелло. А я не хочу це чути ні в якому сенсі.

Людовіко. Обвинувачення з тебе ще не знято.

Отелло. А ніхто його проти мене і не висував. Ви прокурор, чи що? Не задушив, і все!

Бянка. А я думаю, що таки задушив. Після цього вона ще як-не-як прохрипіла одну-дві фрази, і потім вже остаточно квікнула.

Людовіко. Бянко, тебе ніхто не питає, що ти думаєш. Ти краще скажи, що ти робила у цей момент на сцені.

Бянка. Я? Нічого. Стояла біля Кассіо і демонструвала публіці свої ноги, як ви мені веліли на репетиції.

Людовіко. Нічого подібного я не велів. Я просто нагадував, що тобі слід вести себе як куртизанка.

Бянка. Ну, я й вела.

Людовіко. А що робила ти, Еміліє?

Емілія. Викривала Яго, поки він мене не вбив.

Яго. Але спочатку ти припала до Дездемони і довго не могла від неї відірватися. Може, в цей час ти її і задушила?

Емілія. І заодно штрикнула її ножем? Адже він був у тебе! Той ніж, з яким ти за мною ганявся.

Яго. Той ніж був із гнучкої гуми і ти прекрасно це знаєш. Він і зараз при мені. (Виймає з-за пояса і демонструє всім бутафорський ніж.)

Емілія. Мене вбив театральним ножем, а її - справжнім. Адже після того, як вона тобі зрадила, ти її зненавидів.

Яго. Можна подумати, що ви всі її обожнювали.

Людовіко. Перестаньте сперечатися. Кассіо, твоя черга.

Кассіо. Всі ви бачили, що я вийшов на сцену і стояв на ній разом з вами. Потім ми оголили мечі, схопили Яго, і на цьому все скінчилося.

Людовіко. Але поки ми його переслідували, ти міг непомітно ткнути мечем і Дездемону. Адже вона відмовила тобі, першому красеню, у своїй прихильності. Ти і роль Отелло не отримав через неї, хоча дуже хотів.

Кассіо. Ви теж мріяли її прирізати. Адже вона при всіх принижувала вас на кожній репетиції.

Отелло. (Кассіо.) Ти хотів отримати мою роль? Це для мене сюрприз. Так ось чому ти почав упадати за цією стервою!

Кассіо. Чому, власне, ця роль твоя? Судячи з того, як ти її граєш, ти і поняття не маєш, хто такий Отелло і з чим його їдять. Бьянка - і та зіграла б цю роль краще.

Коротка пауза.

Яго. Стоп! Ми зайшли не в той ліс. Я пропоную випити по чарці й заспокоїтися.

Кассіо. Слушна пропозиція.

Отелло. Коньяк ще є?

Кассіо. Тільки горілка.

Бянка. Це навіть краще. Наливайте!

Кассіо розливає горілку. Усі мовчки п'ють. Пауза. 

Емілія. Послухайте, що я вам скажу. До Дездемони в гримерку перед початком вистави заходив її, так би мовити, покровитель.

Бянка. Директор, чи що?

Емілія. Ні, інший, головний. Ну, знаєте, цей, з крутих.

Бянка. Я щось не розумію. Хіба вона не з директором? ..

Емілія. Дорогенька, ти ще недосвідчена і не знаєш, що у порядної актриси має бути, щонайменше, два покровителя: один директор або головний режисер, котрий дає ролі, інший – крутий, який дає гроші.

Кассіо. Еміліє, твоя юна подруга не гірше тебе знає, як треба жити. Продовжуй. Що ти хотіла сказати?

Емілія. Коротше кажучи, вони крупно посварилися.

Людовіко. Ти впевнена?

Емілія. Ще б пак! Ніжна Дездемона крила його таким добірним матом, що нам і не снився. Нам ще треба вчитися і вчитися.

Кассіо. (Балагурить, як завжди.)

Дездемону враги катували,

Хотіли її волю зламать,

Дівочі уста прошептали:

Не вийде, ядрі твою мать.

Яго. (Емілії.) Ну, посперечалися вони, ну, посварилися. А нам що до того?

Емілія. А до того, що, може, саме він з нею і порахувався. А ми тут ні при чім.

Людовіко. Яким чином він міг з нею порахуватися?

Емілія. Дуже просто. Поки ви у фінальній сцені кривлялися і награвали пристрасті, він із куліс зайшов позаду ліжка - та й по всьому.

Кассіо. Коли ж він встиг?

Емілія. Хіба довго вміючи?

Яго. Ні, все це попахує дешевим криміналом. Навіщо йому було її вбивати? Тільки себе підставляти. Міг би просто перестати їй давати гроші.

Емілія. Це було б занадто жорстоко з його боку.

Бянка. А я, знаєте, чого боюся? Якщо цей тип подумає, що це ми кокнули його пасію, то він дійсно порахується - з нами.

Кассіо. Уб'є, чи що?

Бянка. Звідки я знаю? Може, і вб'є. Якщо він і справді такий крутий.

Всі переглядаються.

Яго. Не кажіть дурниць. Навіщо йому нас вбивати? Можна зробити простіше: дати прокурору в лапу, і він нас всіх пошле за грати.

Отелло. Кажуть, тепер у в'язницях є театри.

Яго. Ось, у такому театрі ми років з десять і пограємо.

Емілія. Я не розумію - ви жартуєте чи всерйоз?

Яго. Ми дуже серйозно жартуємо.

Кассіо. Я б сказав - ми дуже жартівливо говоримо серйозні речі.

Людовіко. Ось що, дорогі панове. Пора закінчувати розмови: поруч лежить убита жінка, а ми лепечем язиками. Хтось з вас її вбив і не хоче зізнаватися, але я маю намір розслідувати цю справу до кінця, просто зараз, по гарячих слідах.

Бянка. Чому з "вас", а не з "нас"? Може, ви її і вбили. Адже ви ненавиділи її більше за всіх.

Яго. І чому ви вирішили, що уповноважені вести слідство?

Людовіко. Тому що я серед вас старший за положенням.

Яго. Ну і що? Як режисеру ми вам підкоряємося, але тут не сцена і не театр.

Людовіко. Саме тут сцена і театр. І ви мої актори, і це мій спектакль.

Яго. Але це вже інший театр і інший спектакль. І ви тут більше не хазяїн.

Людовіко. Хочете керувати розслідуванням самі - будь ласка.

Яго. Я нічого не хочу. Вірніше, я хочу випити.

Отелло. Ми всі цього хочемо.

Бянка. А я хочу додому.

Людовіко. Ні, поки ми з цією справою не розберемося, ніхто звідси не вийде. Ключі від театру у мене.

Яго. Я пропоную ось що: давайте розійдемось ненадовго по своїх гримерних, і кожний окремо спокійно обміркує цю ситуацію. Потім зберемося знову і тоді вирішимо, що робити далі.

Всі переглядаються.

Людовіко. Що ж, це розумно.

Емілія. Я теж згодна.

Бянка. А я боюся.

Кассіо. Якщо ти боїшся сидіти один у своїй гримерці, ми можемо разом піти до мене.

Бянка. Я боюся.

Кассіо. Чого ти боїшся? Що тобі буде замало?

Бянка. Не жартуй. Не хочу я до тебе йти, і все.

Кассіо. Чому?

Бянка. А раптом ти вбивця?

Емілія. Бянко, перестань. Нам і так не по собі.

Отелло. Ну що, пішли?

Людовіко. Пішли.

Актори поволі, один за одним, розходяться.

 

 

КІНЕЦЬ ПЕРШОГО ДІЇ


 

 

 

 

 

ДІЯ ДРУГА

 

Те ж місце дії п'ятнадцять хвилин по тому. Бянка виходить на сцену і обережно сідає, боязко оглядаючись. При кожному стукоті і шереху вона здригається. Чути чиїсь кроки. Бянка підхоплюється і хоче сховатися за завісу, але, злякавшись фатального місця ще більше, ховається за столом. Входить Кассіо.

Кассіо. Бянко, що ти там робиш?

Бянка. Я?

Кассіо. Ти.

Бянка. Нічого.

Кассіо. Раз ти так боїшся, сиділа б у себе в гримерці.

Бянка. Там одній мені ще страшніше. Тому я і пішла звідти.

Кассіо. Тепер ти не один, а зі мною. Не бійся, коли я тебе і задушу, то тільки в своїх обіймах.

Бянка. А я й не боюся. У мене з собою ніж, яким я різала ковбасу.

Кассіо. Дуже розумно. Але тільки сховай його, про всяк випадок, кудись подалі. Ну, заспокоїлася?

Бянка. (Сідаючи від Кассіо на порядній відстані.) Так.

Кассіо. Бянко, я ось все думаю: чому ти моя коханка тільки на сцені? Чому б нам не спробувати це і в житті?

Бянка. Скажи: чи є хоч одна актриса в нашому театрі, якій би ти не робив цю пропозицію?

Кассіо. При чому тут інші актриси? Адже ми з тобою зараз партнери. Людовіко вимагає від нас вживатися в роль. Так давай виконувати вказівки режисера. На сцені ти виглядаєш першокласної куртизанкою. А як насправді?

Бянка. Я й насправді в повному порядку. Люди задоволені.

Кассіо. То чому б і нам з тобою не зайнятися цим? Ти хіба не хочеш?

Бянка. Хочу. Дуже хочу. Але не з тобою.

Кассіо. За що мені така немилість?

Бянка. (Кокетліво.) Милості ти ще не заслужив.

Кассіо. Якщо мова йде про подарунки і все інше, то за цим справа не стане.

Бянка. (Набагато тепліше.) Цікаво, звідки в тебе завжди є гроші? Ти ж актор.

Кассіо. На словах, а на ділі - бізнес. Ось я зайнявся бізнесом.

Бянка. І яким?

Кассіо. Утримую стриптиз-клуб. Хочеш піти до мене працювати? Фігура у тебе нормальна, ноги – те що треба ... За одну ніч заробиш стільки ж, скільки за місяць у театрі. Трохи підучитися - і вперед.

Бянка. Я знаю інше заняття, за одну ніч можна заробити ще більше. І вчитися не треба.

Кассіо. І ти цим займаєшся?

Бянка. Це вже моя справа.

Кассіо. Ну що ж, одне другому ж не заважає. (Сідає поруч з Б'янкой.)

Бянка. Хто, по-твоєму, вбив Дездемону? Невже Отелло? Адже він такий добродушний ведмідь.

Кассіо. Саме так - ведмідь. Подумай сама: п'єса називається "Отелло", а всі говорять і пишуть тільки про Дездемону. Ось він і озвірів.

Бянка. По-моєму, ти його ненавидиш. За що?

Кассіо. Я його не ненавиджу. Я заздрю. А якщо завтра його спіткає невдача, я знову буду його любити, як рідного брата.

Бянка. І все тому, що ти сам хотів зіграти Отелло?

Кассіо. І ще зіграю, ось побачиш. Так ти підеш працювати до мене в клуб?

Бянка. Не знаю. Я подумаю.

Кассіо. Як хочеш. Гвалтувати тебе я не збираюся.

Бянка. Мене неможливо згвалтувати: я завжди вчасно віддаюся сама.

Кассіо. То чому б тобі не віддатися і мені? Я маю на увазі - моїй фірмі.

Бянка. Спочатку подивлюся, кому дістанеться роль Дездемони.

Кассіо. (Здивовано) Ти хочеш зіграти Дездемону?

Бянка. Чому б ні? Адже вакансія – звільнилася.

Кассіо. А ти однак дівчинка з честолюбством.

Бянка. Інакше не проб'єшся. Підтримай мене, а я, коли стану Дездемоною, вимагатиму, щоб ти грав Отелло.

Кассіо. Ну, а на твою прихильність я зможу розраховувати?

Бянка. (Дуже тепло.) Чи варто говорити про такі дрібниці? Завжди можна домовитися.

Кассіо обіймає Бянку, але в цей момент входять Отелло і Яго.

Яго. Що нового?

Кассіо. (Відпускаючи Бянку.) Нічого. Що може бути нового?

Входять Емілія і Людовіко.

Людовіко. Ну, всі в зборі? (І, оскільки всі мовчать, продовжує.) Які будуть заяви? Може, хто-небудь хоче у чомусь зізнатись?

Всі мовчать.

Тоді я спитаю інакше: які будуть пропозиції?

Яго. Я гадаю так: чого нам самим копирсатися в цій справі? Є компетентні органи, професіонали - нехай вони цим і займуться.

Людовіко. Одним словом: міліцію викликати?

Яго. Ну так. По-моєму, нам давно слід було це зробити.

Отелло. І заодно швидку допомогу.

Яго. Похопилися - "швидку" ...

Людовіко. Є інші пропозиції?

Всі мовчать. Людовіко дістає мобільний телефон.

Хто буде дзвонити?

Пауза.

Яго. Ви і дзвоніть. Ви ж у нас головний. (І додає.) Вам і відповідальність нести.

Людовіко опускає телефон.

Людовіко. Чому мені? Причому тут я? Чому, наприклад, не Отелло?

Яго. Звоніть, міліція розбереться.

Людовіко знову хоче набрати номер.

Кассіо. Стривайте. У мене пропозиція. Що буде доброго в тім, якщо просто зараз приїде сюди міліція? Нагрянуть слідчі, фотографи, репортери, почнуться питання, допити, протоколи ... А що ти робив, а де ти стояв, а чи були у тебе інтимні стосунки з потерпілою ... Розгориться скандал. Нам це треба?

Людовіко. Так що - не телефонувати, чи що?

Яго. Ні, чому, дзвонити. Але не зараз. Все це, дійсно, можна відкласти до ранку.

Емілія. А й справді, не потрібно ніякої спішності. Правда, Дездемона відійшла в кращий світ, але це ще не є причиною, щоб ми не відсвяткували прем'єру. Гарували на репетиціях стільки місяців, заслужили на такий успіх, і що ж - навіть не відзначити?

Отелло. Правильно. Наїмося, нап'ємося, а тоді вже хай і приїжджають.

Бянка. Маємо ж ми право після такої роботи трішки повеселитися.

Кассіо. Я впевнений, що Дездемона сама схвалила б таке рішення. Врешті-решт, ми святкуємо і її успіх.

Емілія. Будемо вважати, що в думках вона з нами.

Отелло. Дуже добре! (Піднімається з келихом.) Я пропоную випити за успіх Дездемони!

Усі дружно піднімають келихи.

Людовіко. Стривайте! Як ми пояснимо міліції, що не викликали її одразу?

Яго. А нічого пояснювати і не доведеться. Ми спокійно сиділи до ранку і мирно пили. Тільки коли зібралися розходитися, помітили, що вона непорушно лежить в ліжку. Одразу зателефонували. Ось і все.

Людовіко. Ну, якщо так ... (Піднімає келих.) За здоров'я Дездемони!

Всі помітно повеселішали.

Емілія. А давайте вип'ємо за нашого режисера, який згуртував нас у дружну команду однодумців і привів до заслуженому успіху.

Бянка. Браво!

Жінки цілують Людовіко, чоловіки тиснуть йому руку.

Отелло. (Поднімаючись.) За наше акторське братство!

Яго. За це ми вже пили.

Отелло. Так? Ну, нічого, вип'ємо ще раз. Ви ж знаєте: це мій улюблений тост. Не знаю, чому, але на душі якось полегшало. Марік, дай закурити. Тобто я хотів сказати

"Любий Кассіо, дозволь мені ... так би мовити ...

Ну, загалом, це ... дай мені сигарету ".

Кассіо. Я дивлюся, ти вже добряче набрався.

Отелло. А чому б і ні? Такий радісний день: прем'єра, зоряна роль, успіх ... Завтра я зіграю ще краще.

Яго. "Завтра" ... Ще невідомо, що буде завтра. Можливо, вже зранку тебе, а то і нас всіх заарештують. І вже в усякому разі спектакль доведеться скасувати.

Людовіко. (Занепокоєно.) Скасувати? Після такого успіху?

Яго. А прокурору все одно: поки вони з цією справою не розберуться, нікого з нас не випустять.

Людовіко. Але як же так? Я ж запросив на завтрашній спектакль критиків, телебачення, навіть одного столичного журналіста ... Про мене б заговорили ... Може б, я б, нарешті отримав свій театр...

Яго. О, про вас тепер заговорять, не хвилюйтеся.

Людовіко. Ні-ні, скасування вистави допустити не можна.

Емілія. Ні в якому разі. Я теж запросила на завтрашній вечір дуже важливих для мене людей.

Бянка. І я хочу вийти на сцену. У мене такий розкішний костюм. Дарма його шили, чи що?

Отелло. Не знаю, заарештують мене чи ні, але зіграти хоча б ще один спектакль дуже хочеться.

Кассіо. У мене нова ідея! Хочете послухати?

Всі замовкають.

Емілія. Ну?

Кассіо. А що якщо взагалі нічого нікому не повідомляти? Врешті-решт, ми не зобов'язані були заглядати в її ліжко. Вахтер сказав, що Дездемона пішла з театру - і все. Ми взагалі нічого не знаємо. Відсвяткували прем'єру і розійшлися.

Пауза. Всі переварюють почуте.

Людовіко. І що нам це дасть?

Кассіо. Декорації встановлені, на сцену ніхто не зайде. Відповідно, тіло Дездемони виявиться тільки завтра ввечері. Поки переварять новину, поки повідомлять директору, поки викличуть слідчих, поки те, та се, скасувати виставу вже не встигнуть, і, принаймні, хоча б один раз ми ще зіграємо.

Емілія. Непогана думка.

Яго. Ідея гарна, але хто-небудь обов'язково проговориться. Бянка перша не втримається повідомити по секрету радісну новину чотирьом-п'яти найближчим подругам. Інакше вона просто трісне від надлишку інформації.

Бянка. Що я, дурна, чи що?

Кассіо. Давайте дамо клятву мовчати.

Людовіко. Наслідки балаканини повинні бути зрозумілі кожному і без клятви. Якщо з'ясується, що ми знали і не сказали, нас усіх посадять за приховування і співучасть.

Кассіо. Ну, то що ж ми вирішимо?

Отелло. Не повідомляти.

Кассіо. Хто проти?

Всі мовчать.

Прийнято одноголосно.

Отелло. Дуже добре. Ось так сидимо, п'ємо, і потроху одна за одною приходять в голову світлі думки. (Випиває неабияку дозу.)

Емілія. До речі, мені як раз в голову прийшла ще одна думка. Правда не знаю, світла чи ні.

Кассіо. Що ж, послухаємо.

Емілія. Вагаюсь, чи варто говорити ...

Отелло. Не тягни, викладуй.

Емілія. Треба зробити так, щоб тіло Дездемони зникло з театру.

Всі вражені.

Отелло. Я щось не розумію. Хіба це можливо?

Емілія. Чому ні? Винести її звідси, і все.

Кассіо. Куди?

Емілія. Не знаю. Важливо не куди, а звідки. Головне, щоб тут її не було.

Людовіко. Поясни.

Емілія. Якщо її знайдуть тут завтра, ми так чи інакше будемо втягнуті в цю історію. Допити під присягою, бесіди зі слідчими, виклики до суду, шум у газетах ... А якщо її тут не буде, ми тут ні при чому. Немає Дездемони - немає проблеми.

Людовіко. Це, дійсно, світла думка. Потрібно обдумати деталі.

Отелло. А куди ми сховаємо труп? Закопаємо?

Яго. Ми ж у місті. У тебе є лопата і кайло, щоб довбати асфальт?

Кассіо. І гудрон, щоб потім знову заасфальтувати могилу.

Бянка. Може, просто кинути її в річку?

Яго. Ось що я пропоную. Наша примадонна прийшла до театру в розкішній сукні та дорогому пальто.

Емілія. Які їй подарував її коханець.

Яго. Навіщо про це нагадувати?

Емілія. Я просто хочу сказати, що ти такі подарунки робити їй не міг.

Людовіко. Емілія, не перебивай. (Яго.) Що далі?

Яго. У Отелло є машина. Ми роздягаємо Дездемону, вивозимо звідси і залишаємо на вулиці біля її будинку. Тоді всі подумають, що її вбили по дорозі додому з метою пограбування.

Отелло. Геніально. Я завжди знав, що Яго розумніший за нас усіх.

Кассіо. А хто серед нас, по-твоєму, всіх дурніший?

Отелло. Ти на що натякаєш?

Кассіо. Я не натякаю, я просто питаю.

Людовіко. Кассіо, перестань. Зараз не до жартів.

Яго. Так що, план приймається?

Емілія. Одноголосно.

Яго. Тоді - ближче до тіла. Жінки, швидко звільніть стіл. Мужики, тягніть її сюди.

Емілія та Б'янка поспішно згрібають на край столу тарілки, склянки й пляшки. Людовіко, Кассіо і Отелло йдуть до краю ліжка і витягають звідти тіло Дездемони. На її нічній сорочці видно плями крові.

Отелло. Куди її?

Яго. Кладіть на стіл.

Чоловіки укладають тіло на стіл.

Кассіо. Що тепер?

Яго. Тепер треба змити з неї грим і зняти сорочку. Бянко, швидко тягни воду і рушник.

Емілія знімає з Дездемони перуку - красиві золотисті локони.

Емілія. Перуку викинути?

Яго. Не, вона потрібна для іншої Дездемони.

Емілія надягає парик на себе і з задоволенням дивиться в дзеркало. Чоловіки стягують з Дездемони нічну сорочку. Бянка вже чекає з губкою і глечиком води.

Бянка. Кров з тіла змивати?

Яго. Ні, тільки грим.

Бянка. А сорочку викинути?

Яго. Ні в якому разі. Її треба випрати, попрасувати і разом з перукою покласти в гримерці Дездемони, так ніби вона перед відходом приготувала їх до завтрашнього спектаклю.

Бянка. Тоді вже треба зняти з неї і діамантову каблучку, якою вона так вихвалялася.

Емілія. І заодно сережки.

Бянка. Та й білизни шкода. Це театральна?

Емілія. Ні, її власна. Вона весь час нахвалялася, що носить тільки дорогу сексуальну білизну.

Людовіко. Дівчата, не захоплюйтеся. Білизну чіпати не будемо.

Бянка. А перстень і сережки треба зняти. Хто ж тоді повірить в пограбування?

Яго. Чорт з вами, знімайте.

Жінки починають знімати з Дездемони коштовності. Перстень ніяк не піддається.

Людовіко. (Дивлячись на метушню жінок.) Цікавий театр виходить.

Яго. Можливо, ви і цю сцену поставите? Ви ж режисер, вам і карти в руки.

Людовіко. Ні, у вас це виходить краще. Продовжуйте командувати.

Кассіо. (Жінкам.) Ну, що ви там копорсаєтесь? Часу у нас не так і багато. Незабаром почне світати.

Емілія. Ніяк не можу зняти перстня.

Кассіо. Залиште, як є.

Бянка. Ти з глузду з'їхав? Це ж діаманти!

Отелло. Відріжте палець, і всі справи.

Кассіо. Ти варвар.

Отелло. А що? Адже все одно він їй вже не потрібен.

Емілія. Все. Зняли. (Одягає на себе перстень.) Красиво, правда?

Бянка. А я візьму собі сережки.

Яго. Баби, ви з глузду з'їхали? Якщо хто-небудь побачить на вас її коштовності, нам всім хана.

Емілія. Не хвилюйтеся, ми їх добре сховаємо.

Яго. Отелло, негайно відбери у них ці брязкальця, а не то ми всі сядемо.

Отелло, загрозливо стиснувши кулачища, наступає на жінок. Вони неохоче віддають коштовності. Він передає їх Яго, який ховає їх у кишеню.

Емілія. Що ти збираєшся з ними робити?

Яго. Не хвилюйся, не привласню. Поки сховаю, а там видно буде. Ну, все готово? Отелло, йди піджени машину до входу. Людовіко, дайте йому ключі від театру.

Людовіко. Як він поведе машину? Адже він п'яний.

Отелло. Так, у мене можуть права відібрати. Як же я буду на дачу їздити?

Кассіо. Це твоя єдина проблема?

Яго. До її будинку всього-лиш метрів з п'ятсот. Хвилина їзди. І вночі постів немає. Проскочимо.

Отелло. Я боюся. Я ніколи ще не возив небіжчиків.

Людовіко. Перестань нити. Для тебе ж стараємось.

Отелло. Ну добре. Давайте вип'ємо на дорогу. Для хоробрості.

Емілія. Як на мене, з тебе вистачить. Ти і так вже набрався.

Отелло. Не хвилюйся, я як скельце.

Всі сідають за стіл і наповнюють келихи.

Бянка. Посуньте трохи тіло, нікуди тарілку поставити.

Тіло зрушують на край столу.

Емілія. Отелло, хочеш закусити?

Отелло. Від гарної ковбаски не відмовлюся.

Кассіо. (Піднімаючи келих.) Ну, за успіх справи!

Всі п'ють і закушують.

Яго. Давай, Отелло, пішов! Готуй машину.

Отелло виходить. Бянка виходить.

Бянко, швидко перепери і прасони її сорочку. Еміліє, піди в гримерку Дездемони і візьми звідти її плаття, пальто, сумочку, вуличне взуття - одним словом, все, що треба, щоб створити враження, що вона пішла додому.

Емілія виходить.

Кассіо, допоможи дотягнути тіло до машини.

Кассіо. Я теж поїду?

Яго. Ні, краще приглянь за жінками, щоб вони тут не накоїли дурниць. А я проконтролюю нашого ведмедя, а то сам розумієш ... Ну, взялися!

Яго і Кассіо піднімають тіло за руки і ноги, гублячи при цьому тарілки та пляшки.

Людовіко. Обережніше! Горілка ж розіллється!

Кассіо. (Опускаючи тіло.) Почекай секунду. (Дістає сигарети і закурює.)

Повертається Бянка з вологою сорочкою Дездемони і праскою, звільняє частину столу і починає гладити. Яго і Кассіо знову піднімають Дездемону і, зачіпаючи її тілом за різні предмети, роблячи незграбні рухи та супроводжуючи їх взаємними докорами ( "Не туди!", "Заносить справа", "Дивись під ноги!" і т.п.) забирають його у машину. На сцені залишаються Бянка і Людовіко.

Бянка. Нічого, якщо я тут попрасую? Там одна я боюся.

Людовіко. Нічого-нічого.

Бянка. (Продовжуючи гладити.) Я хочу вас запитати: а хто буде грати Дездемону?

Людовіко. Я сам про це весь час думаю.

Бянка. Ну, і кого ви хочете вибрати?

Людовіко. Взагалі-то, я обіцяв дати цю роль Емілії.

Бянка. Коли ви встигли?

Людовіко. Давно. Тобто ... Недавно. Тільки що.

Бянка. А чому б не дати її мені?

Людовіко. Тобі?

Бянка. Звичайно. Чим я гірша Емілію?

Залишає праску і сідає навпроти Людовіко, демонструючи свої прекрасні ноги.

Людовіко. Ти, звичайно, нічим не гірша, але ...

Бянка. Тоді в чому ж справа? (Бере ще більш спокусливу позу.)

Людовіко. Адже грати треба вже завтра. Ти хоча б роль знаєш?

Бянка. Знаю напам'ять. (Припадає до Лодовико.) Я буду завсім іншою Дездемоною. Не блідою і нещасною, а спокусливої, еротичною, сексуальною ... (Тулиться до Лодовико ще тісніше.) Ви не пошкодуєте, ось побачите.

Лоюдовіко. Що ж, якщо ти погодишся час від часу репетирувати у мене вдома ...

Бянка. Зрозуміло. А як же інакше? Я все розумію.

Людовіко. Але раніше ти на це не погоджувалася.

Бянка. Я була молода і недосвідчена. І я тоді ще не усвідомлювала, що ви мені дуже подобається. (Обіймає Лодовико.)

Людовіко. Почекай ... А хто ж буде грати Бянку?

Бянка. Я і буду.

Людовіко. Ти? Обидві ролі?

Бянка. А чому ні? Вони ж жодного разу на сцені разом не з'являються. Ну, що ви скажете? Тільки не кажіть "ні". Я так хвилююся ... Прислухайтесь! (Підносить його руку до своїх грудей.) Відчуваєте, як б'ється моє серце?

Людовіко відчуває биття серця дівчини так добре, що його серце починається битися з ним в унісон. На жаль, у цю мить з'являється Емілія, тримаючи в руках плаття, пальто, туфлі, сумку та інші речі Дездемони. Людовіко та Б'янка швидко відходять один від одного.

Емілія. Не знаю, що робити з її речами.

Бянка. Дійсно, шикарне плаття. Дай приміряти. Людовіко, відверніться, будь ласка.

І не встигає Людовіко відвернутися, а Емілія отямитись, як Бянка швидко скидає свій театральний костюм, хапає плаття Дездемони і одягає його.

Бянка. (Крутиться перед дзеркалом.) Ну як?

Емілія. Воно на тобі висить. Ось мені воно буде якраз.

Бянка. Можна трохи вшити. А на тебе воно не влізе, ти занадто повна.

Емілія. Я повна? Дай мені його приміряти, і ти побачиш. (Намагається стягнути з Бянки сукню.)

Бянка. А я кажу, що воно на тебе не налізе. (Продовжує красуватися перед дзеркалом.)

Емілія відстає від Бянки, одягає пальто і туфлі Дездемони і звертається до Людовіко.

Емілія. Як, на вашу думку, мені пасує?

Людовіко. Дуже. 

Бянка. (Тягнеться до пальто.) На візьми сукню, приміряй. Хочеш?

Емілія. Навіщо мені приміряти це барахло? Я краще візьму собі пальто.

Бянка. А де її сумочка? Там, напевно, є дорога косметика. Не викидати ж.

Обидві жінки риються в сумці Дездемони. Входить Кассіо.

Людовіко. Ну? Де ти був так довго?

Кассіо. Ніяк не могли втиснути об'єкт в машину. І все через цього алкоголіка Отелло.

Людовіко. Що ще він встиг накоїти?

Кассіо. Коли просовували Дездемону в машину, він чи то зламав, чи може вивихнув їй руку, потім вдарив їй ліктем в око і, на завершення, прищемив дверцятами ногу.

Емілія. Нічого, так навіть краще. Зі слідами насильства і опору пограбування буде виглядати правдоподібніше.

Людовіко. Де вони тепер?

Кассіо. Вже в дорозі. Я думаю, хвилин через п'ять-десять повернуться.

Людовіко. Хто веде? Сподіваюся, не Отелло?

Кассіо. Ні, Яго. А Отелло сидить поруч і співає пісні. Ми ніяк не могли змусити його замовкнути. А що у вас?

Людовіко. Ось, дами приміряють ганчірки.

Бянка. (Кассіо.) Ну, як тобі моя сукня?

Кассіо. Ви з глузду з'їхали? Знімайте негайно! Це ж докази! Адже через ці ганчірки вбили Дездемону! Сукню й пальто забрали грабіжники! Забули, чи що?

Бянка. Ой, правда! (Поспішно скидає сукню, знову залишається в одній білизні.)

Кассіо. Сховайте десь добре, а краще спаліть.

Емілія. Ні, я поношу плаття, хоча б до ранку. (На заздрощі Бянці, натягує плаття Дездемони.)

Кассіо. Бянко, ти попрасувала її нічну сорочку?

Бянка. Ні, ще не встигла.

Кассіо. Поспішай.

Бянка. Тут прасувати незручно, підемо краще в гримерку. Посидиш там зі мною, бо я одна боюся. (В півголоса.) Нам там нудно не буде.

Кассіо. (Теж стиха.) Сподіваюся. (Беручи праску.) Я тебе чекаю.

Кассіо виходить, Бянка слід за ним. По дорозі вона зачіпає стегном Людовіко і шепоче йому інтимним тоном.

Бянка. Я готова почати репетиції в будь-який момент. Хоч сьогодні вночі. (Виходить)

На сцені залишаються Емілія і Людовіко.

Емілія. Тепер, коли ми одні, я можу тебе запитати, чим ви тут займалися з Б'янкою?

Людовіко. (Засоромлено.) Ми з Б'янкою? Нічим. А чим таким ми могли з нею займатися?

Емілія. А ти не знаєш? Тим самим, чим Кассіо зараз займатиметься з нею.

Людовіко. (З турботою оглядається за куліси, куди зникли Кассіо та Б'янка.) Він допомагає їй з білизною.

Емілія. Я не знаю, чим він їй там зараз допомагає, але ти не вдавай з себе ідіота.

Людовіко. Я б попросив тебе розмовляти зі мною іншим тоном. Ми з нею просто репетирували.

Емілія. Чи не роль Дездемони?

Людовіко. А якщо й так?

Емілія. Але ж ти обіцяв Дездемону мені!

Людовіко. Як я міг обіцяти цю роль тобі, якщо вона була зайнята?

Емілія. Ти сам сказав, що якщо Дездемона зійде з дистанції, то ця роль буде безумовно моя. І що тепер?

Людовіко. Подивимося, подумаємо.

Емілія. Дивитися і думати ніколи. Вистава завтра. І посмій тільки призначити на цю роль Бянку. Пошкодуєш.

Людовіко. Чим ти незадоволена? Якщо б я не зробив тебе актрисою, ти б досі торгувала презервативами у своїй паршивій аптеці.

Емілія. Я зовсім не торгувала презервативами.

Людовіко. Так? А ти забула, що сама продала мені дві штуки? Саме це і стало приводом для нашого знайомства.

Еміля. Я просто не знала тоді, що цього запасу тобі вистачає на три місяці.

Людовіко. Так чи інакше, завдяки мені ти вибилася в люди.

Емілія. Це нахабна брехня! Ти думаєш, бути фармацевтом в першокласній аптеці гірше, ніж бути актрисою на задніх ролях у цьому позаштатному театрі? Скажи мені відверто - хто буде грати Дездемону?

Повертаються Бянка і Кассіо, дуже задоволені. У Кассіо не застебнутий мундир, у Бянки розпатлана зачіска, вона на ходу поправляє сукню. Емілія перериває сварку і відходить убік. Людовіко зустрічає Бянку з явним невдоволенням. Наступний їхній діалог ведеться стиха.

Людовіко. Ну, випрасувала сорочку?

Бянка. (Засоромлено.) Не встигла. Праска ще не добре розігрілася.

Людовіко. Зате ти, я бачу, розігрілася дуже швидко.

Бянка. Ви даремно гнівайтесь.

Людовіко. Я зовсім не гніваюсь. Але тепер мені здається, що ти не потягнеш роль Дездемони. Тож залишайся на ролі куртизанки. Вона тобі більше підходить.

Бянка ображено закушує губу. Входить Яго. Всі погляди спрямовані на нього.

Емілія. Ну, що?

Яго. Все в порядку. Скинули її біля будинку.

Людовіко. Хто-небудь бачив вас?

Яго. По-моєму, ні. Втім, не впевнений.

Кассіо. А де Отелло?

Яго. Залишив його на дивані на вахтерці. Хай трохи проспиться. Даремно я його взагалі брав із собою. Він тільки заважав. Коли виймали Дездемону з машини, він спромігся стукнути її головою об капот. На щастя, капот не постраждав.

Бянка. Значить, тепер нам ніщо не загрожує?

Яго. Виходить, що так.

Бянка. Ура! (Плескає в долоні.)

Кассіо. Тепер ми можемо спокійно продовжити наш фуршет.

Емілія. (Наливаючи Яго чай.) Яго, випий чаю. Ти, напевно, втомився, тягаючи труп туди-сюди.

Бянка. А я тобі відріжу хороший шматок пирога.

Яго. Відріж і Кассіо, він теж працював.

Людовіко. Та вже ми знаємо, як він працював.

Кассіо. Прошу без натяків. (Піднімаючи келих.) Як сказав батько наш Шекспір, "кінець - ділу вінець". Давайте ж вип'ємо за щасливий кінець!

Людовіко. Взагалі-то, ця справа – ще не зовсім закінчена. Головну проблему ще треба вирішувати.

Кассіо. Яку проблему? Хіба не все ще вирішено?

Людовіко. Весь вечір я невідступно думаю тільки про одне: хто ж буде тепер грати Дездемону?

Емілія. А що тут думати? Ясно, що Дездемону гратиму я. Адже ми це питання давно вже вирішили.

Бянка. Цікаво, хто це "ми" і коли встигли це вирішити? Чи ще не до смерті Дездемони? Це стає навіть якось підозріло.

Емілія. Ми вирішили це тільки що разом з режисером. (Лодовіко.) Правда ж?

Людовіко вважає за краще відмовчатися, зате відповідає Бянка.

Бянка. Я щось не розумію: то "ми вирішили вже давно", то "щойно". Щось не в'яжеться.

Емілія. А тобі яке діло? Ти в театрі без року тиждень. Твоя справа мовчати і слухати.

Бянка. Моя справа - грати Дездемону

Емілія. Ти при своєму розумі? Ти ж цілковито, абсолютна, досконала, стовідсоткова, завершена бездарність!

Людовіко. Еміліє, заспокойся.

Емілія. (Звертаючись до Яго і Кассіо.) Ну, а що ви мовчите? Невже ви хочете, щоб Дездемону зображала ця шлюшка? Та це ж буде провал всієї вистави!

Кассіо. (Емілії.) Бачиш ... Як би це тобі сказати ... Дездемона повинна бути молода і красива. Ти теж, звичайно, не стара і, загалом, красива ... для свого віку ...

Емілія. (Перебиваючи.) А наша покійна примадонна була молода і гарна, чи що? Та вона була старша за мене! І набагато товстіша. Навіть у сцені з Отелло вона одягала під нічну сорочку корсет, щоб зробити собі талію.

Кассіо. Ну, тому і виникла ідея її замінити. І тепер, коли так щасливо все склалося ...

Емілія. І тепер, коли так щасливо все склалося, мені дивитися на щастя інших?

Кассіо. І в Бянки, безсумнівно, є талант ...

Емілія. Цікаво, коли і в якій частині її тіла ти виявив цей талант? Чи не зараз, коли ви замкнулися з нею в гримерці?

Людовіко. Однак погодься, що вік ...

Емілія. (Перебиваючи.) Хіба це важливо? У актриси, якщо хочете знати, три вікових періоди.

Бянка. Ось як? Цікаво. Розкажіть. Люблю слухати старших.

Емілія. По-перше, вік за документами, який насправді не має ніякого значення. По-друге, вік, на який жінка виглядає. Це мінімум – мінус десять-п'ятнадцять. І, по-третє, сценічний вік. Мені, наприклад, коли я на сцені дають вісімнадцять.

Бянка. По-перше, вам насправді – на десять більше. По-друге, ви і виглядаєте, як жінка, яка прагне виглядати на десять менше. А по-третє, вам і на сцені не даси менше.

Емілія. Бянко, замовкни. Ти молода, ти ще встигнеш пограти, а я цей шанс не пропущу! Зрозуміло?

Пауза.

Яго. Я пропоную ось що. Влаштуємо звичайну пробу. Нехай Емілія та Б'янка покажуть нам, як вони грають Дездемону. А ми визначимо, хто з них більше підходить на цю роль.

Емілія. (Презирливо.) Щоб я змагалася з якоюсь Б'янкою?

Яго. Хто відмовляється від проби, той відмовляється і від ролі.

Емілія. (Після деякого коливання.) Ну що ж, я згодна.

Бянка. Я теж.

Людовіко. Хто з вас буде першою?

Бянка. Я.

Емілія. Чому ти?

Бянка. Тому що я.

Кассіо. Нехай буде Бянка. Зрештою, яка різниця?

Людовіко. Покажи нам останню сцену - смерть Дездемони.

Імпровізований "художня рада" з трьох чоловіків сідають, щоб дивитися показ Бянки. Бянка підходить до ліжка.

Кассіо. Щоб показати цю сцену, потрібен Отелло.

Яго. Піти його розбудити?

Бянка. Ні! Я його боюся. Він і мене задушить!

Людовіко. Не говори дурниць.

Бянка. Ні-ні! З ним я не буду показувати! І не тільки показувати, але і взагалі грати. Нехай його роль грає Кассіо.

Людовіко. Не вередуй.

Бянка. (Настирно.) Хочу Кассіо!

Емілія. Тільки що усамітнювалися з ним у гримерці і вже знову хочеш?

Людовіко. Бянко, одягай нічну сорочку і починай.

Бянка. (Засоромлено.) Але сорочка ще мокра.

Яго. Хіба ти її ще не видпрасувала?

Бянка. Ні.

Людовіко. Що ж ви, дійсно, робили з Кассіо в гримерці?

Емілія. Бянка показувала йому, як вона грає оголену маху.

Людовіко. (Бянці, сердито.) Натягуй сорочку, і починай. Інакше Дездемону гратиме Емілія.

Бянка бере сорочку і виходить.

Емілія. (Людовіко, тихо.) Попереджаю по-хорошому: не даси мені цю роль, пошкодуєш.

Людовіко. Не погрожуй і мені. Як би тобі не пошкодувати.

Повертається Бянка в сорочці Дездемони і починає крутитися біля дзеркала.

Яго. Ну, починайте ж нарешті!

Акторки розташовуються біля ліжка Дездемони.

Бянка (В ролі Дездемони.)

Еміліє, мені боюся не заснути,

Передчуття біди мене турбує.

Емілія. (В ролі Емілії.)

Ось, тут напій з цілющих трав,

Він принесе вам сон.

Бянка (В ролі Дездемони.)

Спасибі, дорога.

Емілія. (В ролі Емілії.)

Прощайте, пані. На добраніч.

Емілія відходить убік.

Бянка. Так хто ж все-таки буде грати Отелло? Я хочу Кассіо!

Людовіко. Кассіо я тобі не дам. І Яго теж. Вони члени нашого маленького художньої ради. Нехай Отелло грає Емілія.

Бянка. Чому раптом Емілія?

Емілія. Дійсно, ви з мене знущаєтесь, чи що?

Яго. Яка різниця, хто буде подавати за нього репліки? Адже ми зараз дивимося Бянку-Дездемону. Перестаньте сперечатися, у нас немає часу.

Емілія. (Похмуро.) Ну, добре. (Накидає плащ і "входить" до Дездемони-Бянки.)

Емілія. (В ролі Отелло.)

Чи молилася ти на ніч, Дездемоно?

Бянка (В ролі Дездемони.)

Так, дорогий мій.

Емілія. (В ролі Отелло. Погрозливо.)

Якщо у вас іще такий є гріх,

Якого вам не відпустило небо, -

Моліться швидше.

Душі, ще не готової до смерті,

Вбивати не хотів би.

Стає над Бянкою, простягаючи до її горла руки.

Бянка. (В ролі Дездемони. Відступаючи від "Отелло".)

Вбивати ви сказали?

Та ж я нічим не винна перед вами...

(Виходячи з ролі.) Я не хочу з нею грати! Мені справді страшно!

Людовіко. Перестань вередувати! Ти просто не знаєш мізансцени. Чому ти не випила напій, який тобі приготувала Емілія?

Бянка. Я боюся. Вона мене отруїть, як отруїла Дездемону.

Людовіко. Схаменися, Бянко, що ти верзеш?

Бянка. Кажу, що знаю. Я сама бачила, як вона підливала отруту в склянку з питвом для Дездемони. (Зрозумівши, що бовкнула зайве, закушує губу.)

Кассіо. Що, що ти бачила?

Бянка. Нічого.

Кассіо. Ні, раз почала,то говори.

Бянка. Емілія капала у склянку якісь краплі із пляшечки. Я запитала, навіщо, і вона сказала, що хоче випити їх від головного болю. А сама потім дала цю склянку Дездемоні.

Емілія. Ти брешеш. Не було ніякої склянки і ніяких крапель.

Бянка. Так? А це що? (Виймає і показує всім пляшечку.)

Емілія. Де ти це взяла? Дай сюди! (Хоче відібрати пляшечку, але його перехоплює Кассіо.)

Кассіо. Емілія, що це?

Емілія. Звичайне снодійне.

Кассіо. Навіщо ти дала його Дездемоні?

Емілія мовчить.

Ну, мовчиш?!

Емілія. Щоб вона в півсні провалила сцену і щоб її зняли з ролі.

Яго. Ось вона й заснула - вічним сном.

Емілія. Я тут ні при чім. Засіб цей, правда, досить сильний, але в дуже малих дозах – безпечний. Покажіть його будь-якому лікарю, він підтвердить.

Яго. (Розглядаючи пляшечку.) Але ця пляшечка порожня. Показувати нічого.

Еміля. Як "порожня"? (Бянці.) Куди ти вилила решту?

Бянка. (Невпевнено.) У мене теж боліла голова, і я вирішила прийняти кілька крапель.

Емілія. "Кілька крапель"! Та там залишалася добра половина! І не запудрюй нам мізки про свою голову. Порожня голова ніколи не болить. Куди ти вилила краплі?

Яго. У ту ж склянку, куди ж ще.

Бянка. (Сумно, але й з викликом.) Так, у ту ж склянку. Ну і що?

Кассіо. А що буде, якщо взяти ці ліки у великих дозах?

Емілія. Заціпеніння і охолодження тіла, зникнення пульсу, ну і ... при достатніх кількостях ... (Замовкає.)

Пауза.

Людовіко. Боюся, Еміліє, доведеться тобі з Б'янкою за це відповідати.

Емілія. Мені? А хто мене просив вивести Дездемону з ладу? Чи не ви самі, люб'язний синьйор Людовіко?

Людовіко. (Засоромлено.) Ну ... Дійсно, мені хотілося відібрати у Дездемони роль, і для цього потрібен був привід ...

Емілія. Відібрати роль, щоб дати її Бянці? І для цього я тебе послухала і взяла на себе весь цей бруд?

Людовіко. Але ти говорила лише про легке снодійне, а не про сильну отруту. Я дуже жалкую.

Емілія. Ні, милий, жалкуванням не відкараськаєшся. Якщо вже доведеться відповідати, то всім разом.

Яго. (Людовіко.) А ви, виявляється, вмієте режисерувати краще, ніж я думав.

Людовіко не відповідає.

Бянка. Але ж, у кінцевому рахунку, Дездемону вибив усе-таки Отелло. Зарізав її кинджалом. Ми всі бачили рану.

Кассіо. Але ж кинджал у нього був бутафорський.

Яго. Ні, Кассіо, він був справжній, і ти це прекрасно знаєш.

Кассіо. (Тепер і він збентежений.) Чому ти так вирішив?

Яго. Тому що я бачив, як перед початком сцени ти вправно підмінив його. Бідолаха Отелло цього і не помітив, до речі, у гарячці натхнення він міг зарізати і себе.

Кассіо. Так, підмінив, не заперечую. Просто хотів пожартувати.

Яго. Хороший жарт, нічого сказати.

Кассіо. Але і ти добрий. Все бачив, все знав, і промовчав.

Яго не відповідає. Пауза

Людовіко. Я одного не можу зрозуміти. Як Дездемона, після того як її отруїли, задушили і зарізали, змогла ще простогнати "безвинно вмираю"?

Емілія. Це я подала за неї голос.

Важке мовчання.

Бянка. А що ми всі так переживаємо? Що зроблено, то зроблено. Усі ми хотіли одного: зняти Дездемону з ролі, - і все закінчилося добре. Тіла її тут немає, ми нічого не бачили і нічого не знаємо. Та й взагалі нічого не сталося.

Людовіко. Це правда. Навіщо нам звинувачувати одного одного, навіщо щось з'ясовувати, навіщо сваритися? Що це дасть?

Яго. Нічого.

Емілія. А що ж нам тоді робити?

Кассіо. Що робити? Сядемо за стіл і продовжимо наш фуршет.

Бянка. Прекрасна ідея!

Всі сідають за стіл.

Кассіо. (Піднімаючи келих.) Вип'ємо і все забудемо!

Всі з натхненням п'ють.

Людовіко. Тепер щодо завтра. Я ще раз хочу підкреслити ідею свого спектаклю.

Яго. Нашого спектаклю.

Людовіко. Нехай буде нашого. У суспільстві зараз панують заздрість, агресивність, недоброзичливість, які часто ховаються під маскою дружелюбного лицемірства. Ось про це ми і повинні грати п'єсу.

Яго. (Байдуже) Так-так, ми постараємося.

Людовіко. Може бути, вам ця ідея здається нецікавою, але особисто мені вона дорога. Своєю грою ми зобов'язані протидіяти злу, ми повинні нести в світ добро, любов і розуміння.

Кассіо. (Жуючи ковбасу.) Обов'язково будемо нести.

Емілія. Особисто мені плювати на ідею. Тобто, я хочу сказати, що я згодна на будь-яку ідею. Мені набагато важливіше знати, хто все-таки завтра буде грати Дездемону.

Бянка. Дорога, це питання вже вирішене. Дездемону гратиму я. А ти будеш грати Емілію, як і грала раніше. Часом у тебе це непогано виходить. Тільки пиття мені подавати не треба.

Емілія. Людовіко, хто у нас розподіляє ролі - ви чи оця сороконіжка?

Бянка. У мене, з твого дозволу, тільки дві ноги.

Емілія. Зате ти їх розкидаєш по сорок разів на день.

Бянка. Просто, на відміну від тебе, я користуюся великим попитом. Мені шкода тебе. Я думаю, що колись, дуже давно, коли ти була молода і симпатична, чоловіки теж тебе не цуралися.

Емілія. Смійся, дурепо. Подивимося, як ти будеш сміятися, коли завтра я буду грати Дездемону.

Бянка. Ти помиляєшся, дорогенька. Дездемоною буду я!

Сильно накульгуючи, входить жінка в рваному сірому халаті без гудзиків і зав'язок. На лобі в неї великий пластир, під оком синець, рука висить на "шині", нога забинтована.

ЖІНКА. Ви обидві помиляєтеся. Дездемоною буду я!

Всі вражені.

Емілія. Дездемона?

Бянка. Дездемона!

ВСІ (Разом.) Дездемона!

Дездемона. (Переможно.) Так, Дездемона!

Людовіко. (Щебече.) Який я радий вас бачити!

Дездемона. Людовіко, що ви бездарний режисер, це знають всі, але і як актор ви зовсім нікудишній. Навіть не вмієте як слід зобразити радість від моєї появи.

Бянка. Значить, ви живі?

Дездемона. Швидко скидай мою сорочку, повіє!

Бянка. (Налякано.) А я в чому ж буду? На мені навіть немає білизни.

Дездемона. Не станеш же ти нас запевняти, що соромишся?

Бянка. Ні, звичайно. (Жалібно.) Але мені холодно.

Дездемона. (Знімає з себе лікарняний халат, оголюючи при цьому кривавий шрам, і кидає його Бянці.) Роби, що тобі говорять. Швидше!

Бьянка поспішно скидає з себе сорочку, одягає халат і повертає сорочку Дездемоні, яка одягає її.

Кассіо. (Безтурботним тоном.) А ми сидимо тут, святкуємо прем'єру і дивуємося: куди це пропала наша дорога Дездемона?

Дездемона. А я, після всього, що сталося, вже нічому не дивуюся. Я давно знала всім вам ціну, але тепер ви показали себе у всій красі.

Яго. А що, власне, з вами сталося?

Дездемона. А ви не знаєте?

Яго. Звідки нам знати?

Дездемона. І справді, звідки? Ну що ж, я вам розповім. У фінальній сцені я раптом відчула страшну сонливість і думала тільки про те, як би дотриматись до кінця вистави. Останнє, що я пам'ятаю, це удар кинджалом. Добре, що на мені був корсет, і кинджал зіскочив убік. Потім я втратила свідомість і прийшла до тями, лежачи роздягнена на бруківці, вмираючи від холоду і стікаючи кров'ю. На щастя, мене побачив якийсь перехожий і викликав швидку допомогу. Це мене врятувало.

Емілія. Яке щастя!

Дездемона. (Солодким голосом.) До речі, Еміліє, дорога, у тебе дуже симпатична сукня. Ти не хочеш мені її подарувати? (Різко.) Просто зараз.

Емілія. (Посоромлено.) Так, звичайно. (Метушливо знімає з себе одяг Дездемони.)

Дездемона. Може, ти заодно знімеш і перуку?

Емілія. А хіба вона ще на мені? Вибачте, я й забула. (Знімає перуку.)

Дездемона. А де мої діаманти?

Яго виймає з кишені каблучку та сережки і віддає їх Дездемони.

Спасибі, інші речі віднесіть назад в мою гримерку.

Емілія. Ми просто взяли їх, щоб їх ніхто не вкрав.

Дездемона. Я розумію. Поки ви з'ясовували стосунки, я стояла за кулісами і все чула. Так що тепер я знаю, як ви мене любите. Спочатку отруїли, потім задушили, потім закололи, потім вдарили головою об капот, а потім кинули подихати на вулиці. Такому сюжету і Шекспір би позаздрив. Але ви про це пошкодуєте.

Кассіо. Ви нас видасьте?

Дездемона. Навіщо? Я помщуся страшніше.

Бянка. (З жахом.) Невже примусите нас оплатити ваше лікування?

Дездемона. Це само собою. Але це ще не все.

Емілія. Отже, все-таки донесете на нас?

Дездемона. Якщо я донесу, то вас усіх посадять, і спектакль доведеться закрити. А я хочу грати. Не для того я довгі місяці вживалася в образ і шукала нові фарби для характеру своєї героїні, щоб позбутися цієї зіркової ролі. І не для того я втекла зараз з лікарні. Я завтра буду грати. Вірніше, сьогодні, тому що зараз уже ранок. Дездемоною буду я. Я буду Дездемоною! Дездемоною буду я!

Людовіко. Це неможливо! Як ви будете грати Дездемону в такому вигляді? З синцем під оком, вся в бинтах, зі зламаною рукою, кульгава ...

Дездемона. Ось так і буду.

Людовіко. Що подумає публіка?

Дездемона. Публіка подумає, що Отелло щовечора б'є свою дружину і, врешті-решт, вирішив її задушити. Все, як у людей.

Людовіко. Але у мене зовсім інше трактування!

Дездемона. Чхати я хотіла на ваше трактування. Моє краще.

Яго. У цьому і полягатиме ваша помста?

Дездемона. А чим вона погана? Я буду грати кожного вечора, у всіх виставах і тільки в головних ролях. Ви будете повільно вмирати від злоби і чорної заздрості, а я буду цим насолоджуватися. Я буду знімати і призначати режисерів, я взагалі буду робити все, що захочу. І спробуйте тільки писнути хоч одне слово проти. Я вас в порошок зітру. (Змінюючи тон.) Дайте хоч випити, чорт вас забирай! Я ж ледве на ногах стою.

Всі з готовністю посуваються, звільняючи Дездемоні місце. Людовіко подає їй стілець, Кассіо наливає в келих вино, Бянка ставить перед нею тарілку і вилку, Емілія накладає закуску.

Яго. За що п'ємо?

Емілія. Ясно, за що! За здоров'я Дездемони!

Кассіо. За здоров'я нашої красуні Дездемони!

Входить Отелло. Він в деякому подиві, але бадьорий і веселий.

Отелло. Уявляєте, що зі мною сталося? Прокидаюсь - а я чомусь на дивані на вахтерці. Як я там опинився? Іду сюди - а ви всі чомусь тут. (Дездемоні, дуже доброзичливо і спокійно.) Дездемона, привіт! Як справи?

Яго. Ти нічого не пам'ятаєш, чи що? У нас же був фуршет після прем'єри.

Отелло. (Озадаченно.) Правда? Я пам'ятаю тільки, що ми багато пили, і що всім нам було дуже-дуже весело. Славно посвяткувати, правда!

Дездемона. Дуже гарно. А тепер пора і по домівках. Мені треба відпочити перед виставою.

Всі роблять рух, щоб піти.

Отелло. Вже? Стривайте! Спочатку піднімемо ще один келих!

Людовіко. Сподіваюся, останній?

Отелло. Там видно буде. (Стоячи, з келихом в руках.) Ми з вами як одна сім'я, та й взагалі всі люди брати. От і давайте вип'ємо за наше братство, за добро, ну, загалом, за все краще, що нас об'єднує! Коротше кажучи, за кохання!

Бянка. За любов!

Всі цокаються і п'ють.

Дездемона. І все-таки Дездемоною буду я!!

 

Кінець спектаклю. Актори виходять на добре зрежисовані поклони по вже знайомій нам схемі, але вже разом з Дездемоною.

 

 

Завіса